Євромайдан

Упродовж кількох років Україна працювала над підготовкою до підписання угоди про асоціацію із Європейським Союзом, яка повинна була розширити економічне співробітництво між Україною та одним із найбільших ринків світу. Але в один момент у листопаді 2013 року уряд Миколи Азарова «зірвав стоп-кран», відмовившись від євроасоціації на користь зближення із Росією.

Це вивело на головну площу Києва тисячі громадян, незгідних із такою раптовою зміною курсу країни. Жорстокий розгін мирної акції протесту та спроби влади застосувати силу проти мітингувальників зробили тему євроінтеграції другорядною. На перший план вийшла боротьба за права людини та тдемократичні цінності, проти корупції та свавілля влади. Наступні спроби влади придушити протест силовими методами, в тому числі шляхом викрадень та арештів активістів, а також прийняти “диктаторські закони”, перевели протест у силове протистояння. Протести вийшли за межі столичного Майдану і охопили більшу частину регіонів України.

У столиці протистояння досягло межі у ніч з 18 на 19 лютого, коли силовики оточили Майдан та почали повноцінний штурм. Але протестувальники вистояли. Днем пізніше на Майдане почали працювати снайпери – від їх куль загинуло близько ста людей. Як стало відомо пізніше, президент Янукович у цей самий час поспіхом збирав речі та готувався до втечі, а 22 лютого 2014 року втік із України.